Разом з друзями і колегами я багато міркувала про те, яким може бути таке медіа. Мені казали, що «мертвим». Проте я пишу некрологи від початку війни і точно знаю, що вони передусім про життя, а не смерть. Я вірю, що медіа з історіями полеглих може не тільки розчулювати чи пригнічувати, а навпаки — наснажувати й додавати сил. Я сподіваюсь, що пам’ять про загиблих спонукатиме більше цінувати живих. Я переконана, що саме у час, коли щоденно гине багато людей, як ніколи важливо підкреслювати цінність кожної окремої людини.
«Стрій» розповідатиме біографії загиблих. Не чорно-білі, а справжні. З повагою, перевіреними фактами і без сенсаційних заголовків. «Стрій» шукатиме важливу і практичну інформацію для родин загиблих, говоритиме з експертами й експертками, висвітлюватиме болючі і чутливі сторони теми. «Стрій» буде онлайнмеморіалом, базою даних, довідником і майданчиком для творення спільноти. Сподіваюсь, «Стрій» cтане підтримкою для тих, хто втратив когось на цій війні. Тобто, виходить, — для кожного й кожної з нас.
«Стрій» стартує у розпал бойових дій і дискусій про те, чи варто говорити про полегле вояцтво вже нині. Я поміж тих, хто вважає, без сумнівів, так. Вшанування полеглих і підтримку живих не можна відкладати до миру і перемоги. Без цього вони не настануть. Більше — пам’ять теж наша зброя.

Я б хотіла ніколи не робити таке медіа і щоб тисячі наших людей не загинули. Однак це неможливо. Герої вмирають. Проте їхні історії можуть жити вічно. Бо пам’ять — це безсмертя. 
І вона точно залежить від кожної та кожного з нас.